Сорок п'ятий

Я  зніму  окуляри,  всміхнуся
Уперше  за  дні  війни.
Я  давно  уже  не  боюся,
Я  радію,  що  поряд  є  ти.
Марш-броски  на  адреналіні,
Стерті  підошви  кросів.
У  підвалі  люди  -  ні  в  чому  не  винні,
Неубезпечені  від  попадосів.
Так  багато  не  встигла  зробити:
Знов  без  прав  сідаю  за  кермо,
Нас  сьогодні  могли  убити,
Як  у  поганому  кіно.
Поряд  хороші  люди,
Просто  жахливі  обставини,
Київ  -  найкраще  місто,
Просто  обстріляне  "Градами".
Я  чекаю  тебе  третій  день,  -
Віскі  з  колою  не  розводжу,
І  серед  чужих  одкровень
Просто  роблю,  що  можу.
Я  першою  завжди  нариваюсь,
Ти  до  цього  колись  привикнеш,
Але  якщо  вже  відкриваюсь,
Ти  мене  полюбиш  і  не  кинеш.
Я  страюсь  тримати  удар,
Але  так  стискається  серце,
Цей  жахливий  чужий  кошмар
Більше  до  нас  не  вернеться.
Кричу  я  до  хрипу  матом,
Коли  вже  ми  всі  проснемось?
Це  ж,  блядь,  як  в  сорок  п'ятом,
Але,  кажу  всім,  прорвемось!
Хто  б  мені  показав  це  ще  вчора:
Біля  міста  -  колони  танків,
У  мене  є  машина,  вона  чорна,
А  на  ногах  -  замість  кедів  -  тапки.
Я,  звичайно,  не  побіжу,
Не  віддам  моє  місто  ворогу,
Я  четверту  вже  ніч  сиджу
Щоб  лишити  усе,  що  дорого.
Я  не  знаю,  що  буде  далі,
І  коли  цей  скінчиться  треш,
Але,  в  цих  сумних  реаліях,
І  хороше  є  щось,  авжеж:
"Айкос"  із  м'ятними  стіками,
Тихі  води  сумного  Дніпра,
Сльози  мої  під  повіками
Нагадають,  що  ще  жива.
Теплий  чай,  гірка  кава  на  смак,
Десь  поділись  мої  донебесні  понти,
На  фотці  в  телефоні  -  цей  смішний  чувак,
Що  із  вчора  зі  мною  на  "ти".
Прохолодні  світанки  і  море,
І  так  тягне  хоча  б  куди,
Все  не  буде  завжди  херово,
Лише  б  не  було  війни.
Я  знайду  і  дізнаюсь  правду,
Не  ховатимусь  більш  від  себе,
І  хоч  кожну  ворожу  пітарду
Поверну  у  москальське  небо.
Я  так  вдячна  сьогодні  Богу,
Хоча  майже  вже  під  захватом,
Але  ми  повторимо  подвиг,
Як  мій  дід  колись  у  сорок  п'ятом.
Торік  я  не  мала  планів,
А  колись  вони  були  сумні,
А  тепер  нема  жодних  обманів
За  чотири  дні  до  весни.
Сподіватись,  любити,  жити,  -
Я  все  спробую  ще  раз  знов,
Тільки  б  не  відпустити
Україну,  Київ  -  ван  лов.
Я  не  сплю  вже  чотири  дні,
Я  готова  не  спати  завжди,
Тільки  б  одну  Перемогу
За  останній  день  до  весни!
                              27.02.22  р.,  Київ

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2022
автор: Маргарита Мельничук