Ати-бати, йшли солдати,
В жменях сонце і цукати,
Палки-шаблі, кепки-шлеми,
Трохи щастя, трохи щему,
Трохи сміху для потіхи.
Горобці дзвенять у стріхах,
Горобці весні співають,
Хоч і знають, хоч і знають
Що усе мине.
Що не стане в жменях сміху,
І що було для потіхи
Стане справжнім, стане болем.
І летить-летить над полем
Про двохсотих і трьохсотих —
Цифри-цифри, роти-роти,
Не забути, не прожити,
Сизим щемом, білим квітом
Йде у безвість, йде.
Ну а десь, де сміх у жменях,
носять сонце у кишенях.
І сміються. І не знають,
Що усе мине.
_____________________________________
[i]Писала ще на початку 2021 і стосувався він Донбасу. Не викладала, бо надто дитячий і простий. А тепер подумала — хай буде. Хоча тут ніякої героїки. Просто люди.
P.S. Нам всім — мирного неба. Все буде. Тримаймося. [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2022
автор: Marika