the children of rarn suite

ми  –  діти,  ми  –  діти  рарна.
ми  ходимо  цими  долинами  сонця.
дитя  заплаче  –  лебідь  прилетить.
ми  –  рарнові  діти,  атож.

ми  –  дослідники  всесвіту.
ми  бачимо  обличчя  нашого  володаря.
воно  –  молоде,  як  золото,
й  старе,  як  срібло,  атож.
ми  –  слідопити  всесвіту.

світанку,  провидцю!  позич  мені  вухо.
чи  є  ти  реченим  світанком  dworn?
о,  коли  так,  наближається  темрява;
діти  ведуть  до  мене  останню  рарнову  пісню:
біла  вовчиця  тремтить,  славетні  часи  померли,
звичаї  неба  скинуто,  мов  шкіру  лускатого  змія.
йди  тепер  до  храму,  засурми  в  свій  ріг.

дерево-знахар  кличе  до  церемонії,
лебідь-король  кличе  до  церемонії,
той,  хто  старий,  кличе  до  церемонії,
щирі  вуста  –  так  само  кличуть  до  церемонії.

baptillicas  caste,  канчук  володаря  dworn,
сміється  на  вітрі,  й  лунає  ревінням  рога.
дурний,  молодий!  слабка  молодецька  магія:
бородаті  мужі  –  в  шинку,  а  ти  ночуєш  під  тином.

бачиш,  старшина  вся  мешкає  на  вогняному  узліссі:
болото  –  під  лівим  боком,  а  під  правим:  гаряча  піч.
там,  в  черепках  lithonia,  де  струмки  витікають  з  болота,
губиться  ваше  завзяття,  і  задихаються  мрії.

тролі-з-горба  істерично  подивляються  вниз-згори:
це  був  світанок  війни,  та  його  заглушила  жадоба.
що  їм  робити?  гага,  охохо,  іхіхі.

agadinmar,  підбираючи  поли,  сходить  на  самий  верх,
потім  підносить  руки,  й  мовить  до  рарна  цю  пісню:

beltane,  чоловіче!  ти  ще  колись  повернешся!
ціла  земля  за  тобою  плаче.

тим  часом  надходить  ворог,  маршируючи  косо  й  криво:

хто  ми  є?  ми  є  dworns,  диявольські  діти.
наші  сталеві  мечі  допровадять  нас
аж  туди;  наші  коні  –  страшні,  мов  пекельний  вітер;
це  –  бойові  машини  богів-королів,  dworns.

ми  –  літони,  старі,  як  земля.
ми  не  знаємо  смерти,  як  не  знали  народження.
ми  –  літони,  драконове  плем'я.
сьогодні  ми  нарешті  обідаємо  плоттю.

ми  є  trolls,  ми  всі  вилізли  раптом
з  м'ясо-мозкової  могили  номер  шість.
живемо  на  кістках;  кістки  обростають  нами;
наші  підземні  кубла  –  просторі,  брудні  та  вигідні.
хто  хоче  поїсти  й  погрітися,  заходьте  без  церемоній.

битва  пішла  неправильно,  невдало  для  миролюбців.
подертий  та  закривавлений,  agadinmar  шкандибає
там,  де  буде  його  могила,  з  молитвою  на  устах.
він  благає  нашого  бога  про  заступництво  та  допомогу
такими  словами:  oh  rarn,  rarn!

ми  не  зробили  тобі  нічого-нічого  поганого.
співаю  до  тебе  словами,  взятими  з  книги  часу.

випари  змін  встають,  вогкі  тумани  клубочаться.
о  темряво,  гряди!  вкрий  цей  світанок  мороком.
нехай  вітри  майбутнього  та  буревії  минулого
зійдуться  тут  на  квітучім  полі,
й  вирішать  долю  світу.

ми  –  літони,  ми  спричиняємо  смерть.
ми  пожираємо  dworns,  нам  ненависне  їхнє  дихання.
ми  розпинаємо  їх  на  їхніх  магічних  колесах,
і  пожираємо  їх  до  останньої  краплі  крови.

ми  є  trolls,  ми  гриземо
кістки  та  каміння,  ребра  та  пальці  dworns.
ми  погризаємо  все  кругле,  тверде  та  правильне;
смерть  сьогодні  отаборилася
на  могилі,  що  зветься  marrow  mound.

доленосною  хмарою  верхи  гряде  ватажок  літонів.
він  покінчив  з  минулим,  і  тепер  поглядає  в  майбутнє.
тролі  розсідлують  коней,  і  спльовують  кров  на  землю:
на  них  вже  чекає  вечеря  з  недоїдків,
і  їхній  нічний  відпочинок.

що  ж?  їх  усіх  повезуть  навалом
підводою  долі,  ці  дикі  страшні  потвори,
десь  за  такі  ворота,  куди  ми  ніколи  не  ходимо  –
ми,  діти  рарна,  в  світі,  де  все  –  даремне,
молилися  тут  навколішках
за  те,  щоб  так  все  й  сталося.

отже,  священик  вельми  святковим  голосом
прорікає:  beltane  відсьогодні  зветься  землею.
боги  посилають  дощ  благословенної  влади;
плем'я  уклякло  в  молитві;  ми,  що  були  миролюбцями,
відсьогодні  звемося  людьми,  слава  навіки-віків.    

остання  підвода  істот,  повстанців  супроти  рарна,
вже  виїхала  за  ворота,  куди  ми  ніколи  не  ходимо.
настала  пора  бенкету;  останній  єдиноріг
з  первосвящеником  проголосили
завершення  дня,  і  останню  учту  beltane.

сивий  agadinmar  знов  розгорнув  свою  книгу.
він  взяв  розмальоване  золотом  біле  яйце  літона,
і  поставив  його  на  сонці  на  видному  місці  високо.
з  того  яйця  почалися  динозаври,  тиранозаври,
пташки,  ховрашки,  метелики
та  инші  веселі  звірята.

а  ми  –  діти  рарна;  ми  –
славетні  дослідники  всесвіту.
ми  –  великі  перед  обличчям  того,  що  створив  це  все.
ми  знаємо  нашого  вчителя:  він  молодий,  як  золото,
і  старий,  мов  те  срібло.  так,  ми  –  рарнові  діти,
ми  ходили  долинами  сонця;
ми  –  слідопити  космосу

the  children  of  rarn  suite
https://www.youtube.com/watch?v=reBkn1MZeZE

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2022
автор: mayadeva