ми – діти, ми – діти рарна.
ми ходимо цими долинами сонця.
дитя заплаче – лебідь прилетить.
ми – рарнові діти, атож.
ми – дослідники всесвіту.
ми бачимо обличчя нашого володаря.
воно – молоде, як золото,
й старе, як срібло, атож.
ми – слідопити всесвіту.
світанку, провидцю! позич мені вухо.
чи є ти реченим світанком dworn?
о, коли так, наближається темрява;
діти ведуть до мене останню рарнову пісню:
біла вовчиця тремтить, славетні часи померли,
звичаї неба скинуто, мов шкіру лускатого змія.
йди тепер до храму, засурми в свій ріг.
дерево-знахар кличе до церемонії,
лебідь-король кличе до церемонії,
той, хто старий, кличе до церемонії,
щирі вуста – так само кличуть до церемонії.
baptillicas caste, канчук володаря dworn,
сміється на вітрі, й лунає ревінням рога.
дурний, молодий! слабка молодецька магія:
бородаті мужі – в шинку, а ти ночуєш під тином.
бачиш, старшина вся мешкає на вогняному узліссі:
болото – під лівим боком, а під правим: гаряча піч.
там, в черепках lithonia, де струмки витікають з болота,
губиться ваше завзяття, і задихаються мрії.
тролі-з-горба істерично подивляються вниз-згори:
це був світанок війни, та його заглушила жадоба.
що їм робити? гага, охохо, іхіхі.
agadinmar, підбираючи поли, сходить на самий верх,
потім підносить руки, й мовить до рарна цю пісню:
beltane, чоловіче! ти ще колись повернешся!
ціла земля за тобою плаче.
тим часом надходить ворог, маршируючи косо й криво:
хто ми є? ми є dworns, диявольські діти.
наші сталеві мечі допровадять нас
аж туди; наші коні – страшні, мов пекельний вітер;
це – бойові машини богів-королів, dworns.
ми – літони, старі, як земля.
ми не знаємо смерти, як не знали народження.
ми – літони, драконове плем'я.
сьогодні ми нарешті обідаємо плоттю.
ми є trolls, ми всі вилізли раптом
з м'ясо-мозкової могили номер шість.
живемо на кістках; кістки обростають нами;
наші підземні кубла – просторі, брудні та вигідні.
хто хоче поїсти й погрітися, заходьте без церемоній.
битва пішла неправильно, невдало для миролюбців.
подертий та закривавлений, agadinmar шкандибає
там, де буде його могила, з молитвою на устах.
він благає нашого бога про заступництво та допомогу
такими словами: oh rarn, rarn!
ми не зробили тобі нічого-нічого поганого.
співаю до тебе словами, взятими з книги часу.
випари змін встають, вогкі тумани клубочаться.
о темряво, гряди! вкрий цей світанок мороком.
нехай вітри майбутнього та буревії минулого
зійдуться тут на квітучім полі,
й вирішать долю світу.
ми – літони, ми спричиняємо смерть.
ми пожираємо dworns, нам ненависне їхнє дихання.
ми розпинаємо їх на їхніх магічних колесах,
і пожираємо їх до останньої краплі крови.
ми є trolls, ми гриземо
кістки та каміння, ребра та пальці dworns.
ми погризаємо все кругле, тверде та правильне;
смерть сьогодні отаборилася
на могилі, що зветься marrow mound.
доленосною хмарою верхи гряде ватажок літонів.
він покінчив з минулим, і тепер поглядає в майбутнє.
тролі розсідлують коней, і спльовують кров на землю:
на них вже чекає вечеря з недоїдків,
і їхній нічний відпочинок.
що ж? їх усіх повезуть навалом
підводою долі, ці дикі страшні потвори,
десь за такі ворота, куди ми ніколи не ходимо –
ми, діти рарна, в світі, де все – даремне,
молилися тут навколішках
за те, щоб так все й сталося.
отже, священик вельми святковим голосом
прорікає: beltane відсьогодні зветься землею.
боги посилають дощ благословенної влади;
плем'я уклякло в молитві; ми, що були миролюбцями,
відсьогодні звемося людьми, слава навіки-віків.
остання підвода істот, повстанців супроти рарна,
вже виїхала за ворота, куди ми ніколи не ходимо.
настала пора бенкету; останній єдиноріг
з первосвящеником проголосили
завершення дня, і останню учту beltane.
сивий agadinmar знов розгорнув свою книгу.
він взяв розмальоване золотом біле яйце літона,
і поставив його на сонці на видному місці високо.
з того яйця почалися динозаври, тиранозаври,
пташки, ховрашки, метелики
та инші веселі звірята.
а ми – діти рарна; ми –
славетні дослідники всесвіту.
ми – великі перед обличчям того, що створив це все.
ми знаємо нашого вчителя: він молодий, як золото,
і старий, мов те срібло. так, ми – рарнові діти,
ми ходили долинами сонця;
ми – слідопити космосу
the children of rarn suite
https://www.youtube.com/watch?v=reBkn1MZeZE
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2022
автор: mayadeva