Навколо тиша, темнота.
Затихли всі вже звуки.
Лиш чорноока самота
До мене тягне руки.
Ані на мить не полиша.
Так кликала, манила,
Щоб молода моя душа
Вік з нею розділила.
Вона дала мені ковтнуть
Своє чарівне зілля,
Аби я міг таки заснуть
Від власного безвілля.
І поки я так міцно спав,
Прокинутись несила,
Як самота без зайвих справ
Мене заворожила.
У тому чудодійнім сні
Глибокім, непробуднім
Лунали радісні пісні,
Мов в свята дні, не буднім.
Стулить не міг ані очей,
Ні рота від діяння,
Що якості усіх речей
Творило на сіяння,
Сіяння те, що протекло
У розум, серце, душу
Так, що єство пережило,
Уже й повік не зрушу.
Та раптом у неждану мить
Прокинувсь я від шуму.
Подумав я, що таланить
Лиш уві сні від суму,
Від суму, кóтрий огорта
Сердéнько від тривоги,
Що ница людська сліпота
Вже не знайде дороги,
Дороги від страху й жалю,
До миру та свободи,
Від ненависті до «люблю»,
Від підлості до згоди.
А таємнича самота
І далі навівала
Мені гадки, щоб пустота
Мене не обіймала,
Аби я міг свої думки
Втілити у реальність,
Життя всі темні сторінки
Змінити на моральність,
Щоб кожен індивід знайшов
Свою місцину в світі
І завжди тим шляхом ішов,
Що тоне в буйноцвіті;
Аби нарешті я збагнув
Свого життя суть чисту
І впевненим завсіди був
В годину променисту;
Щоб друзі, родичі, близькі
І дальнії мої нащадки
В часи легкі та у важкі
Про мене мали добрі згадки;
Аби настала та пора,
Що все, що я робив на світі,
Пустило паростки добра,
Любові променем зігріті.
І цілий всесвіт засія
За перемогу, не поразку,
Що наша матінка-Земля
Перетворилася на казку.
Євген Ковальчук, 07. 01. 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2022
автор: Євген Ковальчук