Горить земля...
Скільки підірваних мостів,
Скільки поставлено хрестів,
О скільки бід! Скільки горя!
І мертвих чайок, вздовж моря,
Убитих душ із гарматів,
У тюрмах змучених братів,
Що воювали за свободу,
Не берегли… душу, вроду
Погляд у вічі, всім смертям,
Щоби спокійно спалось нам.
І день і ніч...
По бліндажах блукає сум,
Всім не позбутись їдких дум,
Про смерть синів, що полягли,
На руках їхніх вмирали,
І, як сказати матерям,
На війну кожен, йшов дитям,
Та на жаль, серце спинилось,
Мабуть матусі й не снилось.
Що син зростав - йти на війну,
Що не зустріне вже весну,
І не спечеться каравай,
Його душа злетить у рай.
Летять снаряди...
Ворог не спить, імла… кордон,
Знов підкрадається »дракон»,
І свисти куль збивають сніг,
Понапивались, луна сміх,
То їх розвага, їх пиха
Банда на землю зазіха.
Коли ж нажреся, (людоїд)?
Чи замість серця, маєш лід?
Тобі не сняться ті хрести?
Маєш за гріх- відповісти!
Перед людьми й перед Богом,
Маєш криваву дорогу,
Не мрій про рай, тобі у ад,
На тебе там, жде (маскарад)!
Страждають сім`ї...
О, скільки бід! Скільки горя,
Коли уйметься ця буря?
Буря ненависті, війни,
Коли ж повернуться сини?
Стемніли знов, небосхили,
О, дай Всевишній, їм сили!
Відбити наступ, щоб країну,
Всю зберегти і родину!
19.02.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2022
автор: Ніна Незламна