Час зупинився і небо упало ниць, —
Циферблатом без сонця, без тіней, годин та плину.
Птахи ще недавно здається дражнили вись
Римськими цифрами, і врешті її покинули.
День скидався на вечір, на білий холодний шум
І обрій розмитий туманом вливався в погляд.
І грузнув потому у втомі очей і тонув
Зімкнувшись у нитку сонливої несвободи.
Ти в центрі, здавалось. Довкола блукали вони
Подібні на тебе, всі ті, що знаходяться в центрі
Своєї історії, їх душі купили квитки
До міста, до сонця, до центру Землі та Серця.
Спочатку був я, далі ти та хвилини краси,
Час крутився в слова і сторіччя стискалось в сторінку.
Що цей день де спинився зимовий годинник, скажи?
Він покорчив гримаси, дражнився і нас покинув.
23.12.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2022
автор: Володимир Каразуб