Поема
Пресвятій Трійцй
і Пресвятій Богородиці
з благоговінням, в трепеті
присвячується
1
Бог, Він трима безцінну
касу
додати мені часу?
сміливо мене взяти з часу?
серце моє в сльозі
я вивернувсь
і от опора безіменним —
весь серце...
а я вам підкажу: це не про мене,
все не про мене...
цей луг — й метелики!
ось мул — й дитинні ноги й сміх
і не за щось
і грім так легко — і
сліди від ніг —
за що так в вічність стелені??
любов сердець й білі метелики
чомусь
метелики
у слід
— хмари
білих метеликів...
З любовю легко!
та й пурхають метелики —
метелики!
любов і вічність
і то сліди
у вічність встелені!
й в дитинстві ми є велети!!
добре як з серцем.
Бог єсть у серці??
А хто в дитинство —
в серці з Богом.
2
О Несподіваний! Вся крутизна!
У Тобі, Отче,
знань та й знань:
псалмів я ще не знав
й не написав,
а Ти їх прочитав!!!
«Ось ти — це ти сильніший за устав.
От — велич.»
Та я нічого ще не знав,
лиш чув й возтрепетав...
Невміти!
Є ... незрозуміле?
Треба не вміти,
а серце... і стояти,
бо
це Отець усіх сердець!!!
Й під пуловерами — щоб не диміти
і щоб в печерах
не пропали сталагміти,
але пищали доломіти!..
Я не пищав —
чи менш
чи більш
сухий палкий Огень
вміщав!!
Тож весь акцент
піднявсь — до
навпроти невідомості Його!
гадаю — аж навпроти
бороди Його!!
То радувався і вжахавсь
вогнелитву
ливар —
не було страху
але було — чого!!
Трійця Свята спинала в с е!!
3
і правду Божу розяскравлюю!
то мабуть буду скраю
це так як в небі
я понижче хмари — ходжу
скраю
бо хмари мов би гумові —
ще й дивляться так на пророче
я в серці я змолюсь —
відсунуться
мов би відпустять
а в центрі їх —
і владні
з поволокою ті
очі
немов тягнути
хочуть
та хоч низам полумянійте,
Отчі доці,
тут вись із силою
ума —
я є —
мене нема —
одному є —
а іншому нема
а ви не спокушайтеся
мене нема —
є Вищий Ум
і не жартує
й не валує
блажен вже — той —
як серцем бачить
а Бога серцем любить й чує!
А в небі
як були хто без ума —
то їх нема.
Нема тих в Бозі —
хто ще в серці без ума!!
4
а що?
але
для посірілого
немає світу —
світу білого!
клац — бемц!
а тут
ще тут комусь
є щось незрозуміле?
Із коконів
сірі метелики
обсіли — сіли в усі телики
і всередині й перед теликами!
та гучно як!
і більш так осіріли... з лихом...
то жодної яскравості...
і зовсім
тихо...
Бог,
Він приніс безмірну
касу
додати мені часу?
сміливо мене взяти
з часу?
серце в сльозі
і вивернувсь навиворіт —
весь серце
хто безіменний
я є опора — хто
без мене
5
І ми літали
в хмарах —
кому сказать! —
усі без парашутів!..
Крила — ревуть,
потріскують,
о вірте, діти!
Тьма!
й холод
мов в труні!! —
й куди летіти??
А в президенти совки всовували
партійних алкоголіків
це ж нині наркоманів —
ці й далі
шалапути.
А наші гинули,
в морі топилися —
хмарами втягнені!!
і з парашутами
з хмар випадали
й напівроздягнені від жаху!
й без парашутів
А вийдеш в вишині — де
вже земля як карта
о вірте, діти, вірте,
десь збоку хмари вийдеш —
не за вітром! —
ох — і яка картина!!
світ п’є
голубизну —
й сонячна кварта!!
там слуха й Бог
а Його чисте п’єш
наскільки є живий
(нас звали ангелами)
як чоловік (Бог це підтримує!) то
ти правий.
6
Ось час зорить!
— А ви зробили б це самі!
Окрилення умів!
Окрилення умів!
Окрилення умів!
Свіже повітря! —
Бог подав.
А ви самі —
собою
станьте...
Собою стати — це щасливим стать!!
Це те ж: прорватися —
до самосебності!
Собою стати.
Закінчили! — лиш
до самого себе.
Як я — вже на землі!
Ви теж — ще на землі!
Щасливим стать! — Самим собою на землі.
Обов’язково на землі! –
А грім і блискавка! —
є
щастя вже й на Небі:
радію я за вас на Небі,
радіють всі —
за перемінених — на Небі!
Були ви на землі — зійшли на Небо.
Були душевними —
стали духовними,
тож кінь з крильми летить — на Небо!!
саморухливість
і самодвижжя:
окрилює і Бог саму потребу!..
(ви — зрозуміли?..!)
Бог!! —
прямо вас любить
простить — цілує...
ліпше за батька й матір дасть, що треба!!
7
Дозвольте собі стать щасливим!!
Чому церковний я поет?
Як не волатиму
до всіх —
до всіх планет? —
вони ж послушливі...
їх виверну по вірі, так, по вірі...
...Отця забудуть
і Його повітря
і Його Небо й сонце
й в зорі — безконечний простір!!
не матимуть —
чу! напалм! —
ні в хаті, ні в душі віконця...
хмарами скриють небо...
запалять і планету
аби спаплюжити — людину...
так щоби в бункери —
і вже читать інет...
но — аби лиш — не відірватись
від інету...
Будьте щасливими!!
Спочатку — в волі!!
в волі на це 4, 5 секунд...
і ось рахунок
Ви звільнені —
і Богом і поетом.
Як бачите,
Бог сходить і під землю!..
8
Тоді я вчув: «Коли б то тайнам чистим
Навчав би зрозуміло богослов,
То не було б чого робить софістам.»*
* - Данте (Рай. Пісня 24)
09.02.2022, свято основи Церкви — Іоана Золотоустого,
10.02.2022, свято перенесення мощів
святого Єфрема Сиріна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2022
автор: Шевчук Ігор Степанович