Не грай заметіль, зупинися на мить,
Не ятри мою зранену душу.
Печаль в ній, як камінь в зажурі лежить,
Таврои її нести я мушу.
Сім літ, як на сході снаряди сичать,
Впиваються в тіло, як змії.
Кровавляться рани від болю кричать,
А люди... а люди німії.
О, як розбудити, підняти вас як,
За Гетьмана судорож гнома.
В Печерських хоромах кубло злодіяк,
У Раді юдейська Содома.
За що ж ви так любите гнидосвятих,
Своїх ненавидите... де Гамалії?
Женіте в три шиї порпів і святих,
До Віри вернітесь повії.
До Божа звертаюсь, надію несу,
Лиху нехай виправить долю.
Пора браття справити жиду месу,
Повернемо вкрадену волю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2022
автор: Волиняка