Весни за обрієм чекає вісник спритний,
Та дід – мороз не злазить із саней,
В кожух ховається колючий, непривітний,
Й лиха зима стриножує коней.
На рі́ках, як на душах, крига всюди,
І небо сіре немов попіл дум,
Що продукують заскорузлі люди,
В чиїх наділах оселився сум.
Та все ще жевріє НАДІЯ у долоні,
Що з ВІРОЮ роздмухали вуста.
В хліву стоять ЛЮБОВІ ясла повні,
Й Свята СОФІЯ - мати золота́.
Усе минає бу́ле і прийдешнє,
І пори року швидко промайнуть…
І знов ХРИСТОС над смертними – ВОСКРЕСНЕ!
Та з полоненого кайдани опадуть.
09.02.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939725
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2022
автор: Ales