Нам жити випало в часи́
Де берегла трава роси,
Бо не збивали її коні
І люди у борні в погоні,
В крові не падали в отави,
Ще не здригалися заграви.
Птахи співали, не тікали,
Лани, вродивши, спочивали,
Віддавши, не згубивши плід,
Врожай давали вид і рід.
Не всім отак поталанило
Життя батьків й дідів косило
Немилосердно і жорстоко
В тіла́ вгризаючись глибоко,
Недолі орючи рови,
Тілам пускаючи крови́.
А ми забули чи не знали,
Чи грішним нам не все сказали
Щоби не зранити нам душі,
Щоб на стражденній рідній суші
Були панами, не рабами,
Щоб не знущалися над нами
Чужинці, зайди, власні гниди,
Щоб не дійшло в нас до кориди
Ставши жертовними биками,
Щоби у спинах із списа́ми
Ми з вами кров'ю не стекли,
А люд героєм нарекли.
Не вберегла трава роси...
І застогнала від коси,
Яка не жне, а рве кусками
Серця карбуючи рубцями,
Зла доля догнала́ і нас...
Випав нам теж нелегкий час.
07.02.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2022
автор: Олекса Терен