Я люблю якусь мрію задовбати до смерті,
Потім гладити мох, яким вкрилась вона.
Намагатись ще й в ньому знайти якісь перли,
Що їх доля насипала й тицьнула - "На!"
Роздивлятись в долоні кришталики дивні,
Що чекала як крокус чекає весну.
Та запізно, бо вже проспівали всі півні,
Бо жадала тоді і питала чому?
Я гадала і думала - чом ти не їдеш?
Не летиш, не біжиш чи хоча б не повзеш?
А тобі в той момент намішали всі крупи -
Гречку, рис перебрати, роботи без меж
Випасати корів, колупати всі пічки,
Бугаям всім у світі крутити хвости,
У картоплі обдлубать синенькії вічка,
Протирати штани, будувать блокпости...
Покладу я ці перли подалі й обабіч
Свого шляху земного, і далі піду.
І тебе, моя доле, обійму й поцілую -
Ти мене більше любиш, ніж себе я люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2022
автор: Kлер Клер