мій майстре ілюзій і збитих до крові зап’ясть,
коли, може всоте, приховуєш шрами і шви,
парі із кістлявою рівно нічого не дасть,
стікаючи в пекло, вимолюю: тільки живи.
всередині чорно: з фундаменту попіл і бруд,
ти граєш у Дженґу: емоції замість цеглин.
коли вогкий відчай затопить останній редут,
то знай: твої руки іще стільки б само змогли.
хтось вирве твій подих і викує з нього броню.
а потім станцює на плісняві зради й вина.
не страшно фізично вмирати по сто раз на дню,
нестерпно душевно один раз торкнутися дна.
мій майстре ілюзій з роз’ятреним болем в ногах,
на поміч не прийдуть ні сенси життя, ні церкви.
як згаснуть вогні на стражденних надій берегах,
хоч був би останнім у світі та тільки, благаю, живи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2022
автор: re_vanta