Олекса Удайко :: КОЛИ Я ВІДІЙДУ
Хоч вірш написано від першої особи,
кожен читач має примірити написане
до себе... Адже світло у світі засвічують
ті, хто конче хоче це робити, а саме: діти
Бога, а гасять - служителі Князя Пітьми.
То ж несімо світло, прометеї!..
Коли я відійду, най буде свято –
не хочу, щоб журився хтось колись…
Кайдани з серця, вірю, буде знято,
й злетить мій дух у безтілесну вись.
Коли я відійду – світ стане вище…
це й зрозуміло: в тім життя прогрес.
Не апогей, не розвиткове днище –
банальний трансформації процес.
Коли я відійду – постануть інші
й продовжать те, що я колись почав…
О, скільки мрій вони розбудять в тиші!
О, скільки дум впаде в живий ручай!
Коли я відійду, не згасне сонце
й планет цнотливих не унишкне рух,
але мій поступ був потрібен конче,
щоб правду донести до людських вух…
І як не жаль, що вкупі перестануть
душа і тіло час ділити свій,
у небі все ж так вишколено й стало
ряди шикує духу ревний стрій!
Нехай існує світу неперервність,
що ллється із космічної імли.
Шануймо ж ми, поети, власну ревність,
леліймо мир і щастя на Землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2022
автор: Анатолійович