Навіть з тілом красивим, без душі ти лиш привид,
Що не здатен торкнутись теплом інших людей,
Недарма у словах тих, що сказав Господь сивий,
Закодована мудрість всіх вселенських речей…
Тільки Бог наді мною, лиш один Він насправді,
Знає хто я в цім світі і наскільки в гріхах
Проживаю вік плинний…Й що стоїть на заваді,
Аби менше помилок було все ж у роках.
Шануй батька і матір…Як були би живі ще,
Я б тепер їм ще більше дав із серця тепла,
Та, на жаль, не зі мною, вже давно вони вище,
Де гармонія вічна, де панує весна.
Не вкради, не вбивай і…Зарікатись не варто,
Я хотів би без цього жити в мирі весь час,
Відповісти на злобу, чи на заздрість лиш жартом…
І на свій невисокий, зійти згодом, Парнас.
Інше все же порушив…З цим живу і молюся,
Відмолю може ще щось поки світить душа,
В тілі в ранах з гріхами, що давно так матуся,
Із надією в краще, у цей світ принесла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2022
автор: Ярослав Ланьо