Догорає сонце, догорає.
Знову я у темінь все ховаю,
Бо рукою закриваю очі,
Щоб себе збагнути серед ночі.
А думки не знають супокою,
Бо вони, блукаючи за мною,
Десь собі малюють дивну мрію,
І я їм перечити не смію.
Розбудилась зірка одинока
Так високо, так чомусь високо.
І немає пари їй на небі,
Бо вона не хоче, їй не треба.
Полечу до неї крізь простори,
На вітрах крізь хмар безмежне море,
Доторкнусь рукою і зомлію,..
Бо інакше жити я не вмію.
24.07.1998
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2022
автор: Ти-2