Десь у просторах неосяжного Космосу
є сліди і нашої з тобою галактики -
несподівано загиблої цивілізації.
Через лінзу застиглих сліз
часто з сумом її споглядаю:
зарослі стежки, по яких ми ходили,
будинок спустілий, садок здичавілий,
гойдалку вітер холодний гойдає -
на ній нікого немає.
У тиші й півтемряві нашого Межисвіття
про колишнє життя
нагадують лиш малесенькі світлячки,
розсіяні по всій пустоші,
вірші - ліхтарики.
Підсвічують
могилку Любові нашої,
заживо там закопаної
принесеної в жертву
земному буттю:
існуванню - не життю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2022
автор: Мирослава Жар