Пісок з’їдав прибувші хвилі,
В обличчя віяв тихий бриз,
Дивився він кудись безсило,
Вона дивилася униз.
У затінку старої пальми
На пляжі, де ніхто не був
До них раніше, острів дальній,
У океані. Він не чув
Її задумливе мовчання.
Це був той рай, який вони
Омріяли своїм коханням
В будиночку серед зими.
Вони удвох. І час спинився.
Ніщо не стане серед них
Лише вода. Нею умився
Він нещодавно і затих.
Умився, щоб на чистій шкірі
Знов поцілунки попливли,
Руки її були ледь сірі,
Бо лишки солі там були.
Вони на смак були солодкі,
На її шкірі, це не сни!
Удвох вони не одинокі,
А з ними те, чого вони
Жадали, мріяли, плекали
І тут, на острові, в раю
Вони жадано проживали
Щасливу, чисту мить свою.
Згадався їм камін в Карпатах
Згадалась Бука, миті ті,
Які примусили чекати
Що кожен мріє у житті:
Палкого й чистого кохання
Довіри й впевненості. Бог
Почув чомусь їхні прохання
Щоби вони були удвох…
«А що, як скінчиться ця казка?» -
Спитав мовчанням її сум
Коли найбільша ніжна ласка
Її накрила. Моря шум
Сказав у відповідь словами:
«Не думай більше, не журись,
Живи і відчувай вустами
Його вуста і солодись
Цим ніжним, теплим поцілунком…»,
Що заспокоїв її сум
І спокою став подарунком
Від нього. Наче він почув,
Відчув сумне її мовчання
На ледь зволожених вустах,
Віддав усе своє кохання
І, заспокоївши свій страх,
Вона відчула, що раніше
Не знала, що таке життя,
Минуле бачилось пустішим
І прагнуло у забуття.
Це ніби неба подарунки,
І звук кохання ніжних струн,
Шум моря, ласки, поцілунки
Злилися в ейфорії шум.
Напруження змінила пристрасть,
Мов давній незабутній сон,
Ніщо їх тут уже не видасть,
Вони між небом і піском
Злилися у єдине ціле
І закрутилась голова…
«Кохаю!» - крикнути хотіла
Та поцілунок з’їв слова.
Кокоси падали від вітру
Знов хвилю океан пригнав
Пейзаж всю скористав палітру,
Вона кохала, він кохав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2022
автор: Oleksandr Poprotskyy