Навчають нас з дитинства у собі
Тримати почуттів палкі пожежі.
Зростаючи до певної межі,
Ущент згоряють мрій рожеві вежі.
Коли образять, стиснеш кулаки
І втопиш біль у келиху кагору.
Сховаєш в серці нелегкі думки -
І шлях життєвий починаєш знову.
Женеш все незнайоме і нове,
Боїшся, що усе навкруг не вічне!
Та лише той по-справжньому живе,
Хто відчуває вітер у обличчя!
https://www.youtube.com/watch?v=NQj0fxT6V2A
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2022
автор: Тетяна Мошковська