Торкнулись серця спомини дитинства:
товстий сувій льняного полотна,
а в ньому труд і серце материнське,
й сльоза гаряча неньки не одна.
Сувій, мов долю, розстелю у стежку,
на удайську світанкову росу,
промінням сонця звої помережу,
а потім в рідну хату занесу.
Приспів:
Удаю мій, твої густі заплави
і в солов'їнім щебеті гаї!
До вас я лину знов. Не для забави –
синівська кров свіжить чуття мої.
До вас я лину знов. Не для забави -
синівська кров свіжить чуття мої.
Давно живу я в сонячній столиці,
квартиру маю, дачу і сім'ю...
Бракує лиш із Удаю водиці –
терпку сльозу мого дитинства п'ю.
О Боже мій! Візьми усе до себе,
й мою гірку, немов полин, печаль:
мені в житті нічого більш не треба –
дай Удай мій, де тиха, рідна даль...
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2022
автор: Анатолійович