У споришах все подвір’я усіяне,
Сонях на тин вклав голівку руду.
Стежкою звичною, боса, за мріями,
Спогадам світлим назустріч іду.
Біла хатина зворушує мальвами,
Пахне нектаром вишняк у дворі.
Нотками втішними, сентиментальними,
Пурхають ластівки жваві з-під стріх.
Рве для курчаток бабуся калачики,
Усмішка сонячна ллє із садка.
«Здрастуй, рідненька! Як довго не бачились!
Виросла ти, як тополя гінка!»
Це ж бо збіжаться всі подружки ввечері –
ширяться стрімко новини в селі.
Тепло обійме руками старечими:
«Глянь, як барвінок колодязь обплів.»
Сядемо вдвох. Як змінилось довкола все!
Вічність не бачились… стільки новин!
«Знаю, бабусю, це сон матіоловий,
І наяву не зустрінете Ви…
Та відчуваю, що поруч постійно ми,
Через любов і спорідненість душ.
До споришів, що подвір’ям насіяні
Кревною стежкою снами іду.»
/Надихнула картина художника Р.Ющака./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937598
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2022
автор: Білоозерянська Чайка