Ми не були ніколи без роботи,
Йшли, «де Макар, навіть не пас теля»
Втирали піт гарячий до нудоти,
Бувало, й не вертались відтіля.
Тепер же ми - тиняємось по миру,
Шукаєм те, що загубили в час.
Берем «кравчучку»*, лом або сокиру,
-Європа бач, піклується про нас.
Ті, що чверть віку пакості робили,
Затихли?! Чи сховалися «під піч»??
Свої мішки валютою набили,
І в них тепер, немає протиріч.
В країні багатіли одиниці,
А люд роки у злиднях проживав.
Жибракували в нас, лише «синиці»,
А багатіли - тільки «журавлі».
Ми мали «щит» потрібний для защити,
Та жаль тепер «щита» того нема.
Тепер з тобою маєм сльози лити,
За те ,що кожний - « руку підніма».
Жаль нам «щита», тепер його немає,
«Сусіди» обіцяння – не дали.
І «Меморандум» душу нашу крає,
Немов, ми чорту душу продали.
Летять роки, питає Україна?
Наше життя – наладиться коли?
Не каже ні «Петро», ні «Катернина»,
Які раніш на тій землі жили.
Наші ж вожді любили тільки гроші,
Не сталь, чавун, не «Мрію» **, кораблі***?
Були в житті в них речі нехороші,
Де, часто «душу міняють на рублі».
І тут, меж ділом, згадуєш про атом,
Та про ракети, зроблені на гріх.
І здуру пробурчиш тихенько матом:
- Навіщо ж ми – «понаробляли» їх???
Ні, не умре велика Україна,
Яка роки воює без війни.
І хай живе, не плаче батьківщина,
Яка страждає з нами без вини.
* - "кравчучка" - саме краще, що зробив перший президент.
**- «Мрія» - само лет. ***- флот України.
03 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2022
автор: Сідий