Я згадую матусю.., і той зимовий вечір,
Як з нею рушники я вишивав…
І ті пісні про сина, про рідну Україну,
Які не раз із нею я співав.
Я хочу, мамо, вишити сорочку
Небесним кольором і кольором хлібів..,
Ой як мені бракує, Тебе рідна
І тих щасливих незабутніх днів…
У руки полотно, візьму я ніжно-біле
Воно мені нагадує дитя…
Вкладати в нього буду, я серце й свою душу
Своє, на ньому, вишию життя…
Я вишиваю, сам, тепер сорочку
Небесним кольором і кольором хлібів..,
Красу Вітчизни хочу оспівати
Душею щиро, на тисячі віків…
Не буду на показ себе у груди бити
Я краще, буду бити ворогів
Як неньку рідну буду, я берегти й любити,
Свою Вітчизну, до останніх днів…
Я вишиваю, хрестиком, сорочку
Небесним кольором і кольором хлібів..,
Та почуття усі, не передати
Бо не існує, стільки кольорів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2022
автор: Янав