У Різдвяні дні колядки
Ватаги співають,
І на себе, хто що може,
Смішне одягають.
Був маленького я зросту
Й за статуру мою,
Призначили колядники
Побути «козою».
Змайстрував я із картону
Личину рогату,
Розфарбував її файно
Та й пішов із хати.
Для фасону почепив
Ланцюга від воза,
Вдягнув кожух навиворіт,
Вийшла справжня «коза».
А Микола—мій сусід,
Циганом мав бути,
То разом до гурту ми
Повинні прибути.
У гуморі пречудовім,
В масці й кожушині,
До Миколи я зайшов
З торбою на спині.
Ну, а він, щоб мене вдома
Марно не чекати,
У вітальні на канапі
Приліг подрімати.
Я підходжу до сонька,
Його в бік штурхаю:
-Пора йти! Заждались там!,-
Над вухом гукаю.
Як підхопиться Микола,
Як дасть межи роги.
А в самого лице бліде,
Тремтять руки й ноги.
-Що тут трапилось таке?—
Жінка підбігає.
А Микола тиця пальцем,
Їй відповідає:
-Вже прийшов сюди по мене
Чортяка рогатий.
Каже: -Вже пора! Тебе там ждуть!-.
В пекло хоче взяти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2022
автор: М.Гомон