Бувають неспокійні ночі,
Коли не сплять - дрімають очі,
Думки ж, з такої от вини,
Летять у роки давнини.
В Батьківську хату у селі,
Де я з братами, ще малі,
Сестра в колисці тихо плаче,
Щось на горищі наче скаче ...
Там місячне сяйво фіранки колише,
Мороз на шибках візерунками пише .
Зима завиває в холодній печі,
А у світлиці на столі,
Лежать різдвяні калачі...
Тепер лиш зрозумів -. тоді,
Батьки були геть молоді ...
В сім'ї великій, так затишно,
На диво, не бувало тісно .
Всім вистачало місця, сісти.
За тим столом, де гарно їсти,
Молилась баба, з нею дід,
І ми вели себе як слід.
Але, у тому примітиві,
Чомусь ми були всі щасливі .
Старі, дорослі та і діти...
Так було, правди ніде діти…
У сьогоденнеє буття, знесла нас течія життя,
Нажаль, в щасливий час дитинства, у нас немає вороття ...
© В. Небайдужий . 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2022
автор: Небайдужий