Ой, розгулялась віхола сповна,
Ліхтар гойдається туди – сюди,
Ледь- ледь іскряться храму купола,
Не заховатись, діду від біди.
Він став, як тінь, не гріє лахміття,
На ногах пальці - ніби бурульки,
Яке ж жорстоке, нині століття,
Хтось їсть доволі, справляє гульки.
А тут не має, де і зігрітись,
Холодні стіни, брами навкруги,
Шниряє вітер, скрізь, по всіх кутках,
Геть задубілі, пальчики руки,
Знобить все тіло, аж проймає страх.
Десь недалеко святкують Різдво,
Лунає музика, розмови, сміх,
Чий скаже хтось, йому добре слово,
Цьому безхатченку, вже не до втіх,
Не діставсь храму, щоб помолитись,
Перед очима руде марево.
Ох і гуляє віхола нині,
Скрип ліхтаря - як сердечні ритми,
Всупереч долі, пропав у днині,
Душа схолола, їй не ожити,
Тепла ж шукала, в ці святкові дні.
08.01 2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2022
автор: Ніна Незламна