Вода і вись — блаженство та стихія,
Їх глиб і даль чарують та п’янять
Тих, хто живе у романтичній мрії,
Стежки свої у долю об’єднать…
Я — океан, ти — моє небо ясне:
Силу свою я віддаю увись,
На обрій глянь, там в лінію прекрасну
З тобою ми уже давно злились.
Протягнеш ти дощем до мене руки,
Оглянеш сонця променем ясним,
І пісня хвиль, створивши ніжні звуки,
Мине нас бризом теплим і м’яким.
Відчуй тепло води моєї. Поруч
Знаходжусь я, і відстані нема
Для почуттів, які здіймають вгору
Тебе, бо ти хотіла це сама.
Твоїх очей утворене сузір’я
Осяє небо темно-голубе…
Якби в той день твій погляд не зустрів я,
Саме такою б вигадав тебе.
© Олександр Попроцький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2022
автор: Oleksandr Poprotskyy