Ховає день засмучене лице,
Тінь втоми землю огортає…
Схилившись над папером з олівцем,
Немовби лісом я блукаю…
За чаєм теплим кутаюсь в думки…
На мить якусь стає тепліше...
Зніму з душі поржавлені замки,
І відпускаю світло в вірші.
Бо я живу, сповідуюсь у них…
Сплітаю радість туго з болем.
А сповідь на папері, то не гріх,
То зоране, багате поле.
У купі сніг, і листя і дощі…
Журбу сувоєм котять хмари…
Та легко серцю в зорянім плащі
Ховає ніч душевні чвари…
10.01.2022
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2022
автор: Любов Таборовець