Всихають квіти від посухи,
Бо їх ніхто не підливав,
Росли самі,ніхто не рухав,
Та вітер їх не колисав.
Роса легенька покривала,
Бо припадала на траву,
Лиш існування їм давала,
Щоб залишались наплаву.
Так догорає життя свічка,
Коли душа живе сама,
В бажаннях було жити вічно,
Але уваги в тім нема.
Відсутні ті,що підливають,
Підживу словом віддають,
Як між людей,то ще літають,
Самотнім дома дзвони б'ють.
Хоч є сім'я,родина,діти,
Лиш розлетілися в Світи,
Радіє сонцю,яке світить,
Лиш сум не дасть,щоби втекти.
І так душа живе,мов квітка,
Де підливають,там є цвіт,
Та не завадить спека влітку,
Коли хтось нею дорожить ...
10.01.2022
Pero@
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936504
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2022
автор: Pero