[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pfY_ZGm3NNU[/youtube]
Сніжинки товпляться в вікні,
І стогне завірюха.
Але здається все мені,
То щось говорить,
треба слухать.
На що жалієшся, зима,
Можливо, в тебе щось болить?
Я не скажу, що силоньки нема.
А вона все знає і мовчить,
Ні звуку.
Лиш стогне й плаче без упинну,
Як пожаліть тебе не знаю.
Немов безпомічна дитина.
Все рівно вихід я шукаю..
Яка ж причина?
Ось втихомирилась, це добре,
Сніжинки падають повільно.
І вже ясніше видно обрій,
І я в добро твоє повірю,
Йде подорожній.
Узнала його серед снігів,
До мене (бачиш?) поспішає.
Так довго йшов із моїх снів,
з моїх віршів
Його прихід я так чекала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2022
автор: Н-А-Д-І-Я