Лечу униз у мокру бездну,
Лишивши мосту ліхтарів
Яскраве світло. Зараз щезне
Воно і шум міських доріг.
Назад шляху уже немає
І до води якась ще мить
Та образ твій мене тримає,
Спиняє час. Неначе спить
Внизу вода. Спинились рухи
На ній. І шум на мить затих,
Я відчуваю твої руки,
Шалений погляд. Сльози. Крик.
Тримаєш ти мене в повітрі
І мить ось ця відкриє лист,
Що не дописаний у книзі
Мого життя. Яскравий блиск
Осліпить миттю наші очі,
Останній погляд - жах і біль…
Без тебе жити я не хочу
І у мене вже інша ціль:
З тобою буду я постійно,
Ніхто вже не розлучить нас,
Ти відчуватимеш щось дивне –
Тепло і холод в один час.
І я торкатимусь роками
Твого волосся, твоїх рук…
Вони мене ось відпускають…
Знову лечу я… Рухи… Звук…
Удар… Вода… Нема опори…
І течія углиб несе…
«Чекай, за мить я буду поруч…»
Глибокий подих… Холод… Все!..
© Олександр Попроцький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2022
автор: Oleksandr Poprotskyy