Вода із Помпеїв – це сльози та попіл.
Йду річищем слів. Підіймаюся вгору.
Чим вище, тим більше міжреберно коле
Море
Забутих на прив’язі вбитих емоцій.
О часе, навіщо течеш незворотньо?
Зітри до "нічого", бо я –
Я не можу
Досі.
Нас знайдуть відбитками мрій безтілесних –
У комусь загубиться, в комусь воскресне
Лунке щебетання обпалених весен.
Всесвіт
Нічого не дасть, не візьме безпідставно.
На штик в міжребер’я лопатою – травма:
- Прийми це насіння.
Рости – твоя карма,–
На попелі Помпей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2022
автор: Серафима Пант