Божевільний мій лицарю, де ж то твоя Дульсінея?
Сріблом-злотом гаптує єдвабний для тебе плащ?
Чи усе ж на току відсіває зерно від полови?
Прозаїчно ж як, Господи! – плач, мій лицарю, плач!
Так, життя – воно все нецікава буденная проза.
Повсякденні діла – що й не звести до неба взір.
Лише ти – божевільний, юродивий, – серед усіх наймудріший,
І натхнення шукаєш не в поросі – серед зір.
2022-01-01
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2022
автор: Анно Доміні