Жила була маленька дівчинка Боженятко. Кароока з русим волоссям малеча завжди носила капелюшки, матуся її одягала в сукенки та білі підколінки цим вона виділялася посеред інших, але здається вона не бачила в цьому нічого страшного і це зовсім їй не заважало веселитися в світі пригод та фантазій. Вона наче жабенятко любила мандрувати поміж різних дивних закутків, високих дерев, глибоких калюж. Життя без пригод було дуже сумним, тому кожен день був сповнений нових відкриттів, які іноді коштували розбитих колін, або зіпсованої сукні, але залишали приємний смак радості та хорошого дня. Здається, ступаючи через літні калюжі вона уявляла, що перепливає океани. Звичайно пригоди ці були веселі та сповнені ентузіазму, але сьогоднішня історія не про це.
Одного ранку одягнувши свого улюбленого капелюшка вона переступила поріг дому, зачинила двері та попрямувала крізь свої мрії до нового дня. Сірі стіни коридору ховалися десь далеко і їх зовсім не було видно, адже дівчинка малювала різнокольорові візерунки, квіти і дивні хвильки у своїх фантазіях. Перелітаючи сходинки через дві вже дуже скоро вона радісна і дещо схвильована опинилася у дворі посеред високих багатоповерхових будинків.
На одній з галявинок поміж будинками хлопці грали у футбола, на іншій дівчатка та менші діти були занурені в свої дитячі турботи. Обернувшись довкола увагу її привернула четвірка гамірних хлопчаків, які біля кутку будинку тихенько перешіптувалися.
"Як пригоди - так пригоди", подумала мала і направилася в сторону хлопчаків.
Хлопці знали малу непосиду і радо її зустріли. Боженятко ж була дуже щаслива з цього адже, це було такою честю бути посеред старших друзів, рідних духом розбешак, не всім дівчатам випадала така нагода.
Вже через декілька хвилин Боженятко дізналася задум хлопців. Жовта кругла алича не давала спокою розбешакам. І здавалося їх не хвилювало, що це алича з городу сусідки з 9 поверху, яка готова була бити палицею кожного хто зазіхне на її багатство.
- Отже, у нас є мало часу. Ви двоє залізите на дерево та збираєте аличу, ти Марк пильнуєш за балконом, бачиш там - показуючи пальцем провів найстарший з них, Стасік - оцей, баба виходить, що п'ятнадцать хвилин, якщо все вдасться нас чекає хороший врожай.
Стас оцінив вигляд малої і не задоволено помахав головою - що це за взуття, де твої кеди? - дивився він на шльопанці Боженки.
Літній день був надто гарячим для кедів чи мештиків. І сьогодні планувався обхід довкола
будинків у пошуку кошенят, а не лазання по деревах. Але відступати було нікуди промайнуло в неї в голові і вона гордо відповіла:
- Я назбираю аличу з цієї гілки, на дерево не буду залізати, назбираю більше ніж ці двоє. - задоволено відповіла мала.
Обумовиши всі деталі плану дітлахи зайшли на город. Вітько та Юрій вилізли на деревце, Стасік пильнував з дороги зриваючи аличку, Боженятко теж не відставала. І тут швидше ніж за планований час, важко сказати скільки хвилин пройшло, Боженятко встигла з'їсти декілька аличок і покласти у кишені з десяток коли почувся крик.
- Ах, ви ж крадії, зараз як спущуся і дам вам на горіхи!
Діти злякано переглянули один на одного і давай втікати. Зібравшись біля входу до город вони помчали зі всіх сил, Стасік біг попереду командуючи парадом, Вітько та Юрій позаду нього, за ними Боженятко і заключним Марк. І ох, ті ж капці, вони злетіли на ходу від бігу чи страху, а мала біжить і тримає свого капелюха. Вітько та Юрій підхопили Боженятко під руки, щоб та не бігла боса, а Марк в руках ж капцями нісся позаду них. Так вони добігли до саду, ховаючись за кущами сміялися та раділи, що встигли втекти від сусідки. Розсівшись на траві знову і знову сміялися з капців, що летіли в різні боки і ласували такою бажаною аличею.
Здавалося, що вони наче воїни забралися на чужі землі завойовувати скарби.
І лише двір мовчав і сміявся, бо з іншого боку будинку росли з пару дерев аличі, але мабуть не такої смачної, як сусідської...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2021
автор: Інге Ярова