Приймак 5ч

5.
Він  змушений  казати  людям  правду.
Навіть  прикрасити  не  міг
Жодної  миті.  Червонів.
Одразу  Червонів.внутрішній  арбітр  не  спав.
Я  його  казками  заманював.
Він  слухав  та  не  підкорявся..
Моєму  впливу.
..  Ну  а  вона...    як  завжди,  коло  вікна.
Або  у  клуні.  На  городі.
Любила  поливати  огірки.
А  він  любив  лиш  помідори.
Він  звик  усе  до  боротьби.
Доводити.  Захоплювати.
Він  руйнував  ворожі  плани.

Я  навіть  в  полі  був  єдиний  воїн.
Коли  піднялися  вітри
Ніхто  не  вийшов
Але  він  був.  Один.  У  полі.

Він  відчував  гольфстрім.  Екстрим.
В  шоломі  й  латах.
Хоча  на  клоуна  подібний  був.
Смішний,  та  нікого  ж  смішити.

А  дух  тагнув  його.
У  бій,  по  далі  ближче  до  вітрів
Втрів  звитяги.
Такий  був  воїн.
Та  повоювати  поки  що  не  встиг.
Але  усе  був  на  сторожі.
І  ребра  лоскотав  собі.  Адреналін.

Собі  сам  здавав  питання
-  я  що  мазохіст.
Кому  потрібні  жертви.

Але  часом  застиг.
Як  воск  у  темряві.
Застиг  себе  в  жебрацькій  позі.
Поза  возом  цивілізацій.
Але  схилятись  не  готовий  був.
Все  до  кінця.
Нехай  пройдуть  негоди.
Чекати...  Ні.  Він  мусив  битися.
Щоб  вітер  обпікав  обличчя  воїна


бувало  -  інші  звали  й  кликали  мене  до  себе,
але  схилитись  перед  ними  я  не  мг
бо  все  був  завороженим  тобою
Такою-  ніжною  й  стрункою.
І  ти  одна  була  мені  дорогою  і  дорогою
але,  не  покидала  ці  світи
ти  тут  живеш,пісні  співаєш

я  слухав  но  оті  пісні
а  серце  завмирало.
я  не  сильний  звісно  у  вокалі,
але  ти  є  щось  неймовірне.
то  ніяково  тут  мені
тут,  коло  тебе

твій  голос  тихий  та  стрункий
без  зайвих  виявів
гадаю,  навіть  соловей  тобі  б  позаздрив
якби  то  міг  тебе  почути.
але,  не  чув  і  я  не  дуже  то  хотів
ділити  спів  той  з  іншими.

ти  ж  не  подібна  ні  до  кого
співала  собі,  в  полі  чи  саду
ти  оживляла  співом  тим
а  я  не  можу  стримати  мовчання
та  не  співець  я

скажи,  чому  я  не  німий
не  можу  у  мовчанні  сенсу  мати
де  ж  кляп!  знайти  мені
бо  треба  правду  усім  казати
а  правда  має  діяти
та  не  словами

я  ніби  яничар,  розпечений  боями
що  краю  вже  не  бачить
тільки  б  не  кінчались  вороги
крові,  крові,  побільше  крові  треба.
щоб  як  у  калини  грона
перетворились  опісля
у  гарний  та  яскравий  цвіт.

і  восени  щоб,  як  почнуть  перші  морози
зірвати  цвіт  той  і  вручить  тобі.
а  ти  б  від  захвати  
нічого  не  могла  б  сказати.
ото  б  мені..  спостерігати
як  ти  у  подиві  мовчиш..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935127
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2021
автор: Велес Є