Нічне...навіяне.
Серпастий втомлений імлою
Сріблить, вбирає небеса…
Спокійно, тихою ходою
Мандрує, творить чудеса.
Нирне під хмарку і воркує:
З зірками проповідь веде,
Мов пастор чад своїх пильнує,
Допоки сонечко зійде.
І де-не-де засяє зірка,
Привітним променем сяйне,
Неначе, неймовірна жінка
Моргне… Приваблює мене.
Колись, одна в душі сіяла –
Горіла полум’ям нічним,
Натхненно крила розправляла –
Зорила дивом неземним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2021
автор: Анатолій Волинський