Вона для нього танцювала
В міському парку на льоду...
І щиро щось розповідала
Між па й стрибками на ходу...
А він,здається, щиро слухав,
Всміхався,щось відповідав,
На змерзлі пальці,певно,дмухав,
Та все те мало помічав...
Вона його зачарувала,
Він надивитися не міг-
В цю мить вона лиш існувала,
Її невимушений сміх...
Дивився серцем і втішався-
Наскільки дивовижний світ!
Її красою милувався
І легким злетом юних літ!..
Вона стрибала і ,здавалось,
Злітала молодість сама...
І чарувала,й чарувалась-
Серед зими цвіла весна...
Не стримав почуття у серці-
Крутились вихором думки...
Завісу скинули, мов панцир,
У нім відкривши всі замки...
-Яка разюча,повна схожість,-
Про себе думав навмання.
-Це виклик долі, випадковість,
Відлуння втраченого дня?..
Він пам,ятав ці світлі коси,
Ці очі сіро-голубі,
Ця усмішка жила і досі
У серці зраненім на дні...
Він пам,ятав: їх було двійко
На крижанім такім катку.
Її веселий сміх...-Сергійку,
Дивись,я зараз полечу...
І полетіла...Та не з ним...
Не він подарував їй крила...
З тих пір пройшло багато зим,
Забути ту було не сила...
Почав багато працювати,
Для всіх був просто - життєлюб...
Та...серце не могло кохати,
Мабуть дивак він,однолюб...
Мабуть...І вже не сумнівався,
Бо раптом мрія ожила!..
Її він сміхом чарувався!..
Душа ж тремтіла - не вона...
Ні,не вона...її дитина...
Дочка красива,як весна,
На матір схожа,як краплина,
А матері - уже нема...
Спіткало горе цю родину-
Батьків забрало дтп -
Знесло з дороги їх машину,
Не так давно він взнав про це...
Його старенька розшукала,
Благала внучці помогти...
Якось про нього пам,ятала-
Мабуть,не всі горять мости...
Приїхав...Попри всі турботи,
Відчувши серця дивний зов,
Не зваживши всі за і проти,
Відклав всі справи і...прийшов...
Не сподівався він на диво:
Онучка - не його дитя,
Та все ж - її дочка...Тужливо
Бриніло в серці співчуття...
Такої доля повернулась...
Тепер він-дядечко Сергій,
До нього дівчинка горнулась-
Три роки батьком був він їй...
І він душею прив'язався-
Сприяв її невинний лик?..
Чи, може, серцем лікувався
Від болю того,що не стих?..
Не все було,звичайно, гладко-
Зрадливо відчай часом пік,
І сльози бабці, й "ти - не татко",
Буремний підлітковий вік...
І ось тепер їй вісімнадцять...
Красива юнка,не дитя...
Він споглядав... років стонадцять,
Мов вічність...мов усе життя...
Такі ж красиві світлі коси...
Ті ж очі - сіро-голубі,
Та ж усмішка,кирпатий носик
І ямочка, що на щоці...
Всміхавсь - йому вже майже сорок,
Досить солідний уже вік...
Із тим, топивсь в душі осколок-
Він дядечко уже повік...
І раптом легко-легко стало,
Наче в душі розтанув сніг-
У неї ангельське начало,
А він, чим міг, лишень поміг...
-Нехай все в неї буде добре!-
Шептав до неба - вівтаря...
...Сіяла,освітивши обрій,
Яскрава Різдвяна зоря...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2021
автор: Зінаїда Супрович