Я проводжаю день зимовий черговий
У безкінечну, незворотну Лету*
Й на відстані руки вже рік Новий
Та не відчутно радісного злету.
І погляди людські волочать по асфальту
Напівпрозорий та холодний сум.
Й немов закуті у газетну шпальту,
Тяжіють голови від всіх щоденних дум..
І плаче день, розбурханий до болю,
На всім кордоні полоси дощів.
Й тісняться кольорові парасолі
Під шурхіт вічно плачучих плащів.
Чомусь не знаю, до Нового року
Не поспішає пригнічена душа,
Що загадково виглядає із-за рогу
Покинутим, загубленим пташам.
Змішалось все - думки і непогода
В один клубок, мов щільний буревій,
Одне лиш тішить, наче нагорода,
Що час ще є змінити настрій свій.
[i]*Лета, река забвения, была одной из рек подземного мира.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2021
автор: Віталій Поплавський