Ой не шуми, вітре, не хитай тополю,
Так нині холодно, все дощиком вмилась,
Зірване листя, давно неслось по полю,
Я вже боротись, із тобою втомилась.
Он не шуми, вітре, просила й калина,
Улітку, шелест, то ж співав серенади,
Обіймав ніжно, то щаслива хвилина,
Чом розлютився? Вже просила пощади.
Що ж сталося, чи із зимою здружився,
Красою звабила, вишневим світанком,
Вона зрадлива, то ж й ти цього навчився,
Тополя плакала прохолодним ранком.
Міленькі сльози, готові замерзати,
Мороз навідався, в кришталі тополя,
Кохання зрадницьке, стала засинати,
Чи й весну стріне? Та на це Божа воля.
А вітер бавився, із її гілками,
Я знов згадаю, що траплялось між нами.
.
20.12.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2021
автор: Ніна Незламна