Ти сказав: я холодна, як лід, неприступна, мов скеля...
Я мовчала. Дивилась у вічі. А що відповісти?
Я ж-бо знаю сама: моє серце - давно вже пустеля,
По якій одиноко блукає загублений вітер.
А колись в тому серці яскраво палали Стожари,
Від найменшої іскри кохання цвіли бомарéї*.
Що ти хочеш знайти, розгрібаючи наслідки згарищ?
Не віднáйдеш під попелом чорним любові моєї.
Все минуло давно, покотилося слІзьми додолу.
Вмерло те у менІ, що манило крізь бурі до тебе.
Ти кохання палив, наче палять посохлу солому.
І пішов... а воно чорним димом знімалось у небо.
Кажеш, я неприступна? Це так! І залишусь такою!
Хай вже краще мороз, ніж твоє життєгубне проміння.
Називаю свободою нашу розлуку з тобою.
Часто саме у втраті можливо здобути спасіння!
Н. Хаммоуда.
Бомареї*- квіти пустелі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2021
автор: Наталя Хаммоуда