Запа́люють щоночі зі́рки
Закони Всесвіту буття,
А чи нам солодко, чи гірко,
По своїй вісі йде Земля.
І обертається давно вже,
Мільйони чи мільярди літ,
Нічого в світі цім не нове,
І навіть люди - життя плід.
Колись із кимсь це все було вже-
Занепад, розквіт і кінець,
Багато щастя й більше горя,
Роби́ть людина вміє грець…
Всевишній дарував життя нам
Для справедливості, добра,
Та змій спокуси вліз до раю,
Мовляв, вже більше знать пора…
А чи потрібно було знати,
Від чого Бог застерігав,
І за гріхи був день розплати,
Які Ісус на себе взяв.
Усіх прощав і благав Батька
Простить того, хто вів розп’ять,
Як аргумент послав останній:
«Не відають бо, що творя́ть»
Пролита Кров свята в стражданнях,
Щоб людям дать надію врешт-
Тоді було це виправданням
Для тих, хто правду п’яв на хрест.
Не знали, може й не хотіли,
Чи владі покорялися,
Дві тищі років пролетіли,
Усе навкруг мінялося…
До Суду Божого все ближче,
Шанс на спасіння мають всі,
Та ті слова, тоді живиця,
Вже не заступлять жоден гріх:
«Не відають» сказать не вийде,
Бо відають давно вже все,
Свідомо кожен робить вибір
Й до Суду Божого несе.
Зірки́ запа́люють щоночі
Закони Всесвіту буття,
Збуваються слова пророчі,
І все ще крутиться Земля…
09.12.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2021
автор: Галя Костенко