Мав таку собі мороку,
Сивий Дух нового Року:
Щозими, всі Божі днини
Відслідковувать години,
На усіх годинних вежах,
Обтирав, в розумних межах,
Кожну мить годинникову.
Брав він зелень ялинкову,
І отим пухнастим зіллям,
Чи сосни пахучим гіллям,
Шарував старанно стрілки.
В четверги і понеділки,
У свята і у суботу
Він виходив на роботу.
Щоб усі зустрілись разом,
З Новим Роком й Новим Часом..
Але якось сталось, друже,
Дух наш трохи занедужав.
І того ніхто не знав,
Що він дуже сумував.
Сум його такий глибокий,
Бо постійно одинокий.
На горі, серед вершин,
Жив під небом, геть один.
…
В горах, чарівна хатинка,
З виду як усі будинки,
На вершині білобокій,
Вкрита від людського ока,
Мабуть, чарами Зими.
А про зиму чули ми.
Влітку, восени й весною,
Все росте саме собою,
На подвір’ї, просто неба,
І садок садить не треба,
Навіть квіти і трава
Вся зелена до Різдва.
Є усе. І їсти й пити,
Кожен там хотів би жити.
В цій хатинці, на покосі,
Наш герой живе і досі.
Любить ліс, гуляти в лузі,
Та нема у нього друзів.
…
З ним живуть пухнасті білки,
Із горіхів роблять стрілки.
Ті горішки всім потрібні,
Бо ростуть відразу срібні.
Там живе й ведмідь Микита,
Той не любить говорити.
Коли ходить він у ліс,
То збира бджолиний віск.
Щоб блищало все, як скельце,
Воску треба три відерця.
І годинник з ним любий,
Сяє знову, як новий.
Не знайти в той сад ворота,
Там гуде-кипить робота.
Не втрачають час дарма,
«Ті хто є», бо їх нема.
Як гукнеш - спитають хто ти,
Ці невидимі істоти.
Якщо ти не боягуз,
Не жовтієш як гарбуз,
То можливість їх почути
І у тебе має бути.
Та ховає їх зима,
Тих, що є, та їх нема.
Бо приходить «Той, хто втік»,
Щоб украсти Новий Рік.
«Ті хто є», не є ворожі —
Цього місця на сторожі
Повсякчас і кожну мить,
Бо робота йде-кипить.
Цих не видно охоронців,
Бо розтанули на сонці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2021
автор: Лада Квіткова