Плаче небо сіре, дрібен дощик сіє.
Стогне хмара сива: що не день, то злива.
Повернулась осінь, а зима й щаслива.
Десь відпочиває, бродить мжиці млива.
Де ж ти заховалась, срібна чарівнице?
Бач забрала настрій і рум’яні лиця.
Де твій сніжний стосик, з скрині рукавиці?
Осінь супить брови, кисло морщить личко:
Зимо-чарівнице, старшая сестрице,
Ти чому такая стала ледащиця?
Я аж посіріла, виплакала очі,
Сильно натомилась, виспатися хочу.
Люди просять свята і благають снігу.
Сестро, повертайся, я ж заляжу в стріху.
Подаруй малечі безліч снігу-сміху.
Радощів без ліку, добрих подарунків.
Океан здоров’я, ніжності цілунків.
Захопи ще миру, Божої опіки.
Заморозь все лихо, дай багато втіхи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2021
автор: fialka@