Піснею до вас долину, якщо знагла
Мій відтинок поцейбічний обірветься.
В ній зійду на грішну землю спрагло,
Тільки-но сльоза журби проллється.
В мірках часу й бурі швидкоплинні;
Де там бідним радощам моїм!
Недоспіване вкладу в вуста пташині,
Соловейко сповнить ним гаї.
Є передчуття, не встигну слову
Вирішальному надати гостроти.
Що ж, ізнову буду і ізнову
Слати вісті розмаїті з висоти.
Ненаписаним рядком старого болю
Передам звідтіль забутий вміст
Сподівань своїх на кращу долю,
Попри марно витрачений хист.
Нерішучих сповіщу серйозним чином
Про останній шанс уберегти
Предків персть, довіку безневинну,
Перш ніж в ній безвісно полягти.
Спокою не дам тим збайдужнілим
Напівлюдям з вірою в одне,--
Ніби вони справді вічні брили,
А навкруг -- оточення скляне.
Нещадимим вихором здіймуся,
Скільки сил у сурми засурмлю
Над тією істинною Руссю,
За яку Всевишнього молю...
***
Стоп! Заради ж цього варто ж и т и!..
Ось де радості безкраїй плин --
Врешті долі винятковість оцінити:
Я -- Вкраїни наново народженої син!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2021
автор: Петро Рубака