😒

Осіння  ностальгія  наздогнала  мене  аж  тепер.  Чи  може  то  вже  зимова?

Я  втомилася  він  постійного  перебування  вдома,  від  чудних  новин,  від  відсутності  спілкування,  від  нав'язливих  речей,  від  віртуального  життя.

Щодо  відсутності  спілкування  я  не  уточнила.  

Спілкування  з  людьми.  

Бо  якщо  розібратися,  я  кожний  день  розмовляю  із  кактусом,  котрий  у  мене  на  робочому  столі  з'явився  відносно  недавно,  щоб  дах  не  поїхав.  Я  навіть  почала  вести  щоденник,  ну,  щоб  думки  реалізувати.  І.  

тут  важливо,  

я  зрозуміла,  що  все,  що  у  мене  було,  я  не  оцінювала  як  годиться.  

Вільно  рухатись  по  вулиці  в  напрямку  універу,  магазину,  парку,  вокзалу.  Рухатися  без  додаткових  речей  на  обличчі,  без  додаткових  QR-кодів,  без  страху.  

Бачитись  із  друзями,  їздити  додому,  відвідувати  громадські  заклади,  кіно,  
піти  на  китайський  обід  біля  Дунаю.  

Найбільше  мені  не  вистачає  фотографій.

Я  трохи  інакше  уявляла  світ..

Я  думала  він  буде  завжди  відкритий.  
Думала  він  не  буде  фальшивий,  буде  справжній.  

Та  з  усіх  можливих  залишився  такий  як  є.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2021
автор: Рія