Промерзлі дні спішать чимдуж у небуття,
Тепло сердець повільно гасне, тліє,
І десь за крок до смутку й забуття
Озирнись: для нас безмежне небо зорями ясніє.
І кожен, хто спіймає свою іскру надії,
Одну із мільярдів, що сиплять щедро небеса,
Той не зважаючи на терня і гнітючі події,
Щодня нестиме радість у світ, мов ранкова роса!
Вікторія Болібрух
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2021
автор: Вікторія Воля