А таки гарчить...
[youtube]https://youtu.be/gtIKHiRnGJ0[/youtube]
[i]Як хороше, коли звучить
своє,
звучить , милуючи і слух, і серце.
Та поміж нас, гляди, ще й враже є…
Тремтять піджилки,
вкутані у берці,
коли чуже почую, що на часі:
тим "языком" вбивають на Донбасі,
дівчат і хлопців зле катують
за те, що дома не ночують.
В душі ж не той вже квас –
сплюндрований Донбас!
Гірчить,
коли за мить
почую річ ту Раші…
І хочеться такої кваші,
щоб ні один…
отой пихатий «господін»
вже не топтав
ромашки наші.
…Але в мені буває,
як почую
злеліяний в тайзі, відбірний мат,
вердикт душі напрошується
всує:
який іще буває серцю компромат?
Й спитати хочу на «общепонятном,
словесности послабив удила;,
«Какая с…
мать
в страданьях неотвратных
такого вот балбеса родила?»
Й немає вже ніскілечки надії –
Всевишній бог
мовчить!
Та на такі слова і дії
мій пес уднУ*
гарчить…
26.11.2021
_________
*всередині.
світлина автора - "мій пес",
що вже не гарчить, на жаль, -
убили такі, як "херої" мого твору.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2021
автор: Олекса Удайко