Квітка,
необережна в своєму цвітінні,
Приваблює комах.
Ті скачуть навколо,
Прагнуть,
Їдять аромат настільки,
Що серцевина блідне.
Та пахощі не зникають.
Розпорошеними
В'їдаються в кору вишні,
Залягають на твоїй
Шкірі.
Ти нагадуєш осінню
Квітку,
Насичену запахом і димом
Вечорів.
Глянувши всередину,
Чуєш звук потріскування
Багаття,
Хоча ні, це зірки тремтять
У давньому танці,
Їхні рухи видимі тільки тобі,
Нагадують звук серця,
Що втікає від хижака.
Здається, вічність знайшла
Свій прихисток
В твоїй душі.
Тіло міниться,
Час лишає на ньому
Кола,
Мов у серцевині дерева.
Зелена стихія
Не зникає,
Хіба перетворюється
На шум талої води.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2021
автор: Олена Ганько