Ми живемо, з вами у іншому світі?
Гниєм і прієм, як мотлох у суцвітті,
Чому в городах працюєм, як годиться,
Але не в змозі, як пани збагатиться?
На жаль давненько, царює олігархат,
Що залишив, народ без землі й без хат,
Собі ж хороми, машини і за кордон,
Поїздки часті, не хтять позбутись корон,
Які в радянські часи собі придбали,
Коли заводи, за безцінь всі забрали,
Тепер шикують і ціни підіймають,
А що то совість? Чи вони її мають?
*
Рясниться сонях, на моїй рідній землі,
Ковтаю сльози, надто боляче мені,
Коли ціна, на олію серце крає,
Хтось такий біль, із царів відчуває?
Чи буря в них, золочені дахи знесла,
І залишила, обдертих, збулись крісла?
*
Моя стражденна, рідненька Україно,
Народ мовчить, уже давно впав на коліна,
На жаль і сили піднятися не має,
Живе у злиднях, дні і ночі страждає,
А хтось тікає, в Америку, у Польщу,
Підносить судна і замітає площу,
Рідко кому, там робота до вподоби,
Хтось може скаже, усе це, від жадоби?
Але ж дітей, треба до школи зібрати,
Вже сорок років, а ще й немає хати.
*
Кажуть біда, одна не ходить по країні,
Тужні, не милі, ті пісні солов`іні,
Які лунають, від можновладців давно,
Почуй Всевишній, гірко, людям не смішно.
Дорожча хліб, а що вже й вивезли зерно?
Війна закінчилась ? Про неї мовчимо,
На сході й досі, стріляють і вбивають,
Про мир не чути, сумно, сім`ї страждають.
*
З села по пенсію, стара диба пішки,
Через лісок, навпружки, подібна кішки,
Щоб часом хтось, не відібрав грошенята,
Услід дивились, сполохані звірята,
Думки тікають, ховаються у кущах,
Там із бажанням, утаїти свій острах.
П'ять кілометрів до пошти, дожилися!
А що пани, де ваш глузд,чи напилися,
Можливо Бренді, чи вже інших напоїв,
Тож що від влади, вже ваш панич накоїв?
Закрили пошти, медпункти, на жаль, й школи,
Що раді всі? Зате відкрили офшори,
І тепер кажуть, це давненько в законі.
*
Два роки поспіль, всюди вірус вирує,
Нема кордонів, чи хтось народ почує,
Що тут та десь, бракує кисню, спасіння
А що пани, врешті- решт прозріння?
Що не в грошах щастя, чи не вчила мати,
Щоб бути добрим, треба совість мати!
Не забереш, усе з собою на той світ,
Ти на тім світі, такий же прогнивший цвіт,
Гріхів набравшись, вповні, по самі вінця,
Тобі не бачить раю, пітьма в зіницях.
*
Новини знов - сполохались за тисячу,
А може хтось, протягне руку тремтячу,
Мабуть все тіло здригнулось, від сліз, болю,
За життя злісне, картаючи й за волю,
І проклинаючи, вкотре свою долю,
Протопче стежку по рідненькому полю.
Кілька зернин, візьме, пригорне, як дитя,
До неба погляд, а чи буде майбуття?
У дорогої, рідної України,
Чи степи чорні і кинуті руїни,
У спадок лишаться? Ой, боюсь напевно ні,
Бо давно круки, бродять по моїй землі,
Надію мають, забрать під свої крила.
*
О, моя славна, рідненька Україно,
Народ мовчить, уже давно впав на коліна
Борімось люди! Адже терпіть не гоже,
І кожен з нас, знаю, навіть словом зможе,
Донести правду, про це злиденне життя,
У панів совість, щоб проснулась. Й майбуття,
Віджило знову і розквітло в суцвітті,
Стала з найкращих країн на всьому світі!
***
О, Боже! Від болей й зневіри, в жилах кипить кров
Прошу! Поверни нам Віру, Надію і Любов!
17.11.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2021
автор: Ніна Незламна