Я з тобою блукала, по стежках уздовж лісу,
У думках розмовляла, серцю тепло, на втіху,
Мене нащо, ти осінь знов турбуєш сльозами,
Коли так одиноко, темними вечорами.
Ти сама, запросила, хмари, дощ і цей смуток,
І взяла, розбудила, всіх образ моїх жмуток,
Нині ж я, їх ховала, як так можна подалі,
Краплі били в обличчя, навівали печалі.
Трепіт тіла, холодно, зойки – крики пташини,
І змарнілі листочки падають із шипшини,
Гілочки… темно- сірі, по них краплі намистом,
Та краса не втішає, хоч виблискують златом.
Озирнуся… довкола, де ж журбу приховати,
Краще чаю заварю і п'янкий запах м`яти,
Мов сповиє хатину, геть сумління розвію,
Подивлю́сь до віконця, знов про весну помрію.
21.11.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2021
автор: Ніна Незламна