Живу, допоки моя свічка ще не згасла,
Хоч болем згірклим в серці пломенить,
А над душею наче смерть уже нависла,
Бо втомлена до Господа спішить…
Давно відомо, що не варто всім годити,
Не варто вірити, що люди щирі всі,
Бувають ті, хто ладен й мовчки вбити,
Щоб змити так свій гріх в твоїй крові…
Коли ти поряд, дехто надто скаженіє,
Та всіх довкола переконує весь час,
Що так спасає людство й світ жаліє,
Від тебе грішної геть всіх і водночас…
Кому занадто ненависна й завжди зайва,
Бояться, що ти раптом стежку перейдеш,
Затьмарити посмієш їх яскравість сяйва,
Чи нагадаєш знову, що жива ще і живеш…
Живу, допоки моя свічка ще не згасла,
Відкрита завжди перед Богом та людьми,
Якщо ж в окремих з злоби кров уже загусла,
Не скажу грубо, куди справді їм піти…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
23.11.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2021
автор: Lilafea